Давайте все-таки детально розберемося з ознаками такого явища, як булінг. Зазвичай через свою зайнятість, зародження цього явища у колективі по відношенню до якоїсь дитини ми, дорослі, не помічаємо. А бачимо лише тоді, коли хтось серйозно постраждає. Але, щоби боротися з дитячою агресією, краще добре розуміти її ознаки і попередити або зупинити на перших стадіях прояву. 

Тож хто зазвичай стає агресором? Це завжди дитина, позбавлена достатньої кількості батьківської уваги. Причини різні: батьки розлучені, іноді пиячать, або навіть просто багато працюють і не мають часу на спілкування з дитиною. Вона не зайнята у додаткових гуртках, не вміє підвищити самооцінку цивілізованими способами, а навчити нікому. Проте дитина має бурхливий темперамент та фізичну силу і з часом починає самостверджуватися за рахунок інших.

Жертва, навпаки, має протилежний характер, а от соціальний статус в дечому тотожний. Загалом жертвою може стати будь-хто: і сором’язлива дитина, і потенційний лідер, проти якого згуртувалися конкуренти. Але найчастіше жертвами стають діти з бідних сімей. Проблема також виникає, коли дитина з певного соціального, культурного середовища опиняється у зовсім іншому (наприклад, після переїзду). У зоні ризику також усі, хто відрізняються зростом, статурою, одягом, якщо подібні відмінності не компенсовані добрими навичками спілкування.

Дуже важко розпізнати проблему, якщо дитина мовчить. Майже половина дітей нічого не говорить дорослим про булінг. Занепокоїти батьків мають пригніченість, відсутність апетиту, короткі неохочі відповіді на запитання про школу (особливо якщо дитина раніше не була замкненою), синці та подряпини незрозумілого походження, зіпсовані чи «загублені» речі, пропажа грошей.

Першим кроком має бути відверте обговорення проблеми вдома. Використовуйте фрази, що підтримають дитину: «Дякую, що розповів мені», «Ми обов’язково все з’ясуємо». Головне в розмові з дитиною – забезпечити відчуття психологічного комфорту та захищеності, запевнити, що вона не опинилася віч-на-віч із проблемою. Дайте зрозуміти, як ви цінуєте відвертість. Ділитися проблемою непросто, адже дитина може бути заляканою, соромиться або не хоче засмучувати батьків.

«Ти ні в чому не винний». Ніхто не може бути винен у тому, що його ображають, принижують, б’ють. Коли дитина справді робить чи говорить щось, що ображає інших, то це привід для одноразового з’ясування ситуації. Головна ж ознака булінгу – систематичність (пам’ятаєте?). І, звісно, жодні особливості людини не повинні бути приводом для образ.

«Ну ж бо поміркуємо разом, що можна зробити. Яким ти бачиш вихід із ситуації?» Це важливе питання. По-перше, ви повернете дитині відчуття часткового контролю над ситуацією. По-друге, через активне обговорення ви зможете дізнатися більше деталей, і, можливо, знайдете щось важливе, на що дитина не звернула увагу через брак досвіду. По-третє, так ви привчаєте її відповідати за ситуацію та активно боротися.

У школі записати дитину на карате чи бокс можна, але це допоможе, якщо конфлікт нетривалий, з якимось одним учнем. Проти компанії чи жорстокої вчительки карате не допоможе. Збирайте докази: фото, відео, свідчення. Діти схильні знімати все і викладати у соцмережах. Можна поговорити з батьками агресорів або підбурювачів агресії, але будьте готовими, що вас не зрозуміють, бо кожен виправдовує свою дитину.

«Що ви зробите, щоб це припинити?» – це вже питання до класного керівника, завуча, директора. Вимагайте конкретних кроків та термінів, не задовольняйтеся розпливчастими фразами на кшталт «Я візьму до уваги», «Ми поговоримо», не соромтеся звертатися до керівництва. Пам’ятайте: якою б не була поведінка вашої дитини, ніщо не може виправдати насилля. І ви, батьки, єдині, хто має стовідсоткове і першочергове право захистити свою дитину.