Кожен батько та мати хочуть щасливої та успішної долі для своєї дитини. Виховуючи дітей, ми прагнемо в майбутньому побачити їх не лише щасливими, а й самодостатніми та впевненими у собі. Це бажання та прагнення є закономірним, проте для того, щоб дитина мала такі якості та почувалася впевнено, необхідна адекватна самооцінка. А для цього потрібно формувати почуття власної самоцінності.

Самоцінність – це те, що є наслідком безумовної любові та прийняття батьками своєї дитини. Іншими словами, це про те, як надважливо любити своїх дітей лише за те, що вони є. І діти, які не обділені такою любов’ю, отримують забезпечення у дуже важливій базовій потребі – безумовного прийняття. Таких малюків помітно одразу: вони впевненні у власних силах, впевненні в тому, що вони є хорошими, улюбленими та варті поваги. Однозначно у дорослому житті вони не стануть доводити оточенню, що лише за умови власних досягнень та звершень вони варті любові та прийняття. Тому що, як ви вже зрозуміли, їхня базова потреба є задоволеною та закріпленою. Такі діти впевнені у власних силах, впевнені у тому, що помилятись можна і так буває. Зазнавши невдачі, така дитина збереться із силами та піде далі. 

Будьте мудрими та вчіться цінувати своїх дітей! Як же це зробити? Можливо, наші поради можуть здатись дещо банальними та «попсовими», але просто спробуйте їх дотримуватись.  

Для того, аби розвинути в дитини відчуття самоцінності, варто:
• говорити один одному «дякую» – просто за те, що ви є один в одного;
• підкреслювати добрі вчинки, успіхи, старання вашої дитини;
• порівнювати дитину лише із власними досягненнями: вона не така, якою була вчора, а стала розумнішою, досвідченішою, кращою;
• наголошуйте не на досягненнях дитини, а на її стараннях, на її спробі, щось зробити. Цінуйте намір, а не результат; 
• виявляйте свою любов завжди – незалежно від того, якою зараз є дитина: неслухняною, неуспішною, безініціативною. Любіть її завжди та   пам’ятайте, що ваша підтримка і любов дуже важливі саме в ті моменти, коли хочеться найбільше покарати дитину.

Самооцінка дитини напряму залежить від ставлення дорослого до малюка. Першочергово – це стосунки батьків і дітей. Які вони у вас? Яке місце у сімейних стосунках займає дитина? Хто голова сім’ї? Пам’ятайте, що дитина –  це не вожак зграї, а лише її учасник. Іншими словами, батькам не варто потурати нераціональним дитячим бажанням, аби лише не здалось, що ви поганий батько чи мати. 

Знову ж таки, у вихованні потрібно віднайти баланс, «золоту середину». Коли дитину невиправдано хвалять, підкреслюють її уявні чесноти, це призводить до неадекватно завищеної самооцінки. Висока самооцінка – це добре, і це є нормою у старшому дошкільному та молодшому шкільному віці. Проте всього має бути в міру.