Про це слід говорити вже з трьох років – коли дитина розуміє, що таке спідня білизна і що під нею. Мама чи інший дорослий, якому малюк довіряє, повинна показати дитині її статеві органи, обов'язково назвати їх своїми іменами і пояснити: ніхто не може туди заглядати чи торкатись, крім дуже вузького кола осіб. Виняток – рідні дорослі, коли миють дитину, вихователька в садочку, якщо допомагає малюку з туалетом, та лікар, що проводить огляд – виключно в присутності батьків. Чужі не мають права цього робити. Дитина має чітко це знати.

Не можна змушувати маля обіймати чи цілувати когось, навіть коли це ваші хороші знайомі або далекі родичі. Якщо дитина їх бачить рідко, фактично не знає, не вважає їх своїм «безпечним колом» – не варто. Адже зробите так раз-другий, і малюк вважатиме нормою, коли його обіймає чужий. Якщо є якась людина і ви показали дитині, що вона – з безпечного кола, ви їй довіряєте, відповідно, дитина теж може. І якщо малюк виявить бажання поцілувати чи обійняти цю тьотю – чому ні?

До слова, якщо у транспорті чи десь у черзі хтось пропонує вашій дитині сісти на коліна чи взяти її на руки – категорично ні! Адже тоді в маляти відкладеться установка: сідати на коліна до дорослих – це нормально. Те ж саме і щодо спілкування з чужими на вулиці, які дуже хочуть щось сказати вашій дитині чи пригостити чимось. Поясніть: це можна робити лише з вашого дозволу. Так само не дозволяйте дитині брати дарунок від чужих безпосередньо з рук іншої людини, краще візьміть ви та дайте малюку. Дитина розумітиме: брати шоколадку з рук чужого мама не дозволяє.

Звичайно, не варто забороняти дитині спілкуватись із дорослими та вселяти у неї страх щодо всіх чужих, бо тоді малюк може вирости параноїком. Але погодьтеся: якщо до вашої дитини підійде незнайомець у супермаркеті з питанням «Як у тебе справи? Як звати маму? А де твій садочок?» – це, як мінімум, дивно. Важливо, щоб дитина розуміла, на які саме запитання не варто давати відповіді: про батьків, своє житло, садочок чи школу, так звані персональні дані.

А що варто радити старшим дітям, які вже самі повертаються зі школи чи гуртків? Вони повинні знати правило безпеки: дорослий не повинен просити допомоги у дитини. Якщо він її реально потребує, то нехай просить в іншого дорослого. Максимум, що може зробити дитина, – це покликати старшого на допомогу іншому старшому. Але в жодному разі вона не повинна йти шукати з незнайомцем песика в кущах чи розблоковувати планшет дяді в нього вдома, бо він не вміє. Варто пояснити, що у критичній ситуації треба шукати «безпечних» людей – людей у формі (тобто охоронців, поліцейських, медиків).
Так само дитина має знати, що таке безпечні заклади. Уявімо ситуацію: школяр, повертаючись із занять, заблукав. В жодному разі йому не слід заходити у під’їзди будинків, краще шукати допомогу в супермаркеті, магазині, аптеці. Дайте дитині якийсь засіб зв’язку, звісно, не найновіший і не найдорожчий телефон.

Навчіть дитину кричати. Сучасні діти дуже рідко готові кликати на допомогу. Підіть до лісу та запропонуйте гру: хто кого перекричить. А тоді поясніть дитині: якщо ти відчуватимеш, що тобі страшно і є небезпека, або щось тобі не подобається, кричи так голосно, як ти робив щойно. Також можете придумати «кодове слово». Відтак мама чи хтось, кому це делеговано, забирає дитину із занять тільки тоді, коли називає «пароль».

Не вважайте ці поради дрібницями. Саме з таких маленьких правил складається безпека здоров’я та життя вашої дитини. І краще нехай ці знання ніколи не знадобляться вашому сину чи доньці.