Ділимося порадами для батьків, як поговорити з дитиною на тему війни та підготуватись до непростих розмов: чому мама чи тато йдуть захищати Батьківщину, навіщо виїжджати зі свого будинку, міста чи країни, як зробити так, щоб в укритті дитина почувалася в безпеці. 

Дуже важливо чесно і дуже короткими фразами відповідати на питання дітей, навіть на найбільш тривожні. Пояснити, що зараз у нашій країні війна, але наша армія зупиняє ворога. Треба зробити акцент: «Наша армія дуже сильна». Пояснити сигнали сирени: «Коли ти чуєш сирени, це означає, що наша армія поруч, вона виявила небезпеку і бореться з нею. І це означає, що про нашу безпеку дбають».

Треба запевняти дитину, що зараз ми в безпеці. Обирайте впевнені фрази: «Я – дорослий, я тебе захищу, я з тобою». Не соромити за страх, дозволяти виявляти будь-які емоції. Не порівнювати з іншими, а навпаки – підбадьорювати: «Ти молодець, ти гарно справляєшся».

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють, обов’язково отримають відповідь. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на одні й ті ж питання. Але відповідайте саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймайте аспектів, про які дитина не запитує. Знову і знову кажіть, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія мужньо і професійно нас захищає. Важливо обіймати, давати відчути кордони. Не забувайте нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорюйте інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку: адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама. Постійно повторюйте з дитиною алгоритм дій, коли чутно сирену чи постріли, під час пожежі, і пояснюйте, чого робити не можна. 

Батьківська відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююсь». Покажіть, як саме дорослі переживають ці почуття, як намагаються впоратися зі своїм страхом. Допоможіть прожити цей імпульс – дайте глину, помалюйте, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття. 

Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками – це найважливіше у стосунках із підлітками, зокрема коли говоримо про насилля та війну.

Пам’ятайте: стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним – для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю – найбільший для дитини після страху втрати близької людини. 

Коли дитина не ставить запитань, це не означає, що тема її не зачіпає. 

Вона може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, гірше спати, їй сняться жахи. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують – поводяться, як молодші, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності – смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез – це все ознаки, що щось відбувається.

За тривожних симптомів слід дотримуватися ритуалів і розмовляти, грати разом з дитиною в ігри, але так, як дитина сама поведе. Не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самолікуються через гру.