Тож якими аргументами керуються батьки, коли піднімають руку на дитину?

Перша причина часто виглядає як банальна фраза: "Мене били - і я став людиною". Для багатьох це традиція, яка передається дитині в спадщину разом із системою виховання. Друга причина - батьківське безсилля, а відтак біль, який просто вимагає реалізації. Часто батькам здається, що якщо дитина чогось важливого не розуміє, то удар - це той значний аргумент, який швидко виведе її зі стану нерозуміння і дасть незримий поштовх до усвідомлення. Але психіка й мозок так не працюють! Причина третя - удар призначався не дитині. 
На жаль, таким способом реалізації свого гніву часто грішать самотні матусі або матері, які перебувають у тривалому конфлікті з батьком дитини. Причина четверта - брак інтелекту в батьків і нестача слів для того, щоб проявити свої емоції та пояснити свої побажання. Причиною можна назвати і сексуальну незадоволеність. Так, сексуальна енергія за своїм енергетичним складником дуже подібна до фізичної агресії. І в сім'ях, де відсутній регулярний секс, дітей можуть бити значно частіше. 

Чи можна взагалі назавжди відмовитися від усіх покарань у процесі виховання дитини?

На жаль, не завжди... Але, вибираючи заходи впливу на дитину, ми просто зобов'язані виключити саме насильство (фізичне, психологічне, моральне) і навчитися регулювати погану поведінку адекватними заходами, які передбачають повагу до особистості дитини і можуть бути тимчасовими обмеженнями, що не завдають шкоди її психіці. 

Насправді насилля не лише не допомагає виховувати дітей, а й шкодить їхньому психічному здоров’ю, погіршує стосунки з батьками, збільшує ризик виникнення багатьох хвороб. Ляснувши дитину по сідницях, ми, звісно, можемо досягти послуху дуже швидко, без вмовлянь та пояснень. Але якщо поглянути на це в довготривалій перспективі, то виявиться, що воно викликає незворотні зміни і може зіпсувати дитині життя, бо страшні саме  наслідки фізичного насилля над дітьми.

Найчастіший – це погіршення інтелекту. Вчені довели, що діти, які зазнавали тілесних покарань, мають знижені показники інтелектуальної діяльності. Такі діти гірше запам’ятовують нову інформацію і мають труднощі під час вирішення творчих завдань. Вони бояться помилитися, а отже не наважуються пробувати нове і розвивати свої вміння. «Биті» діти втрачають довіру до батьків і світу. Фізичне насилля і залякування з боку найближчих людей дуже сильно підриває базову довіру. Адже в ці моменти дитина втрачає в особі батьків джерело підтримки та безпеки. Насилля збільшує агресію або формує позицію жертви, бо агресія провокує агресію. Діти будуть користуватися тим, що в них вклали дорослі. Застосовуючи до дитини фізичні покарання, ми показуємо їй, що бити людей можна, а будь-яку проблему можна вирішити силою. Коли дитину б’ють, крім болю вона відчуває ще й переляк, розчарування, приниження. Якщо її б’є той, хто повинен її захищати, в неї виникає питання: «Що зі мною не так?» Будь-яка фізична дія - це грубе порушення особистісних кордонів людини. Як наслідок, у дітей, яких батьки б’ють «у виховних цілях», не зможе сформуватися вміння захищати і відстоювати власні кордони в дорослому віці. 
Крім того, їм буде дуже складно розпізнавати і поважати кордони інших людей. Дитина має розуміти, що її тіло є недоторканним. І це розуміння має сформуватися в родині. 
Насильство породжує психологічну травму і появу комплексів - спотворює сприйняття дитиною зовнішньої і внутрішньої реальності, травмує особистість. Діти, які зазнали насильства, в дорослому віці більше схильні до депресій, скоєння суїцидальних спроб, алкоголізму та вживання наркотиків. Фізичні покарання аж ніяк не зміцнюють авторитет, навпаки, вони знецінюють батьківську фігуру в очах дитини. У стосунках з батьками зникають такі важливі компоненти, як повага і довіра. І залишається лише страх покарання. Дитина, яку б’ють батьки, потрапляє у своєрідну пастку. З одного боку, вона любить батьків, з іншого - відчуває злість, боїться і ображається на тих, хто робить їй боляче. Найчастіше злість блокується, а згодом блокуються і інші почуття. Така дитина виростає в дорослого, який не усвідомлює своїх почуттів, не може їх адекватно виражати.
Пам’ятайте: за жодну свою дію дитина не заслуговує фізичного чи психологічного приниження. І немає ніяких причин, які б виправдовували те, що ви можете вдарити дитину.